Всі процеси в нашому організмі регулюються за допомогою нервової системи і багатьох гормонів, що виробляються ендокринними органами. Налагоджений нейро-гуморальний механізм дозволяє здоровій людині швидко реагувати на будь-які зміни внутрішнього та зовнішнього середовища і пристосовуватися до мінливих умов. Одним з регуляторів вуглеводного, білкового і жирового обміну є підшлункова залоза. Синтезовані нею гормони відповідають за стабільний рівень цукру в крові.
Зміст статті
Значення підшлункової залози для життєдіяльності
Підшлункова залоза (Pancreas) – унікальний внутрішній орган, утворений двома анатомічно незалежними частинами – верхній і нижній. Всередині заліза має часточкову будову, а зовні нагадує велику китицю. Як і випливає з назви, Pancreas розташована в лівій епігастральній області, донизу від шлунка (коли тіло людини лежить горизонтально). Підшлункова залоза є частиною травної та ендокринної системи, тому що одночасно виконує екзокринну (зовнішньосекреторну) і ендокринну (внутрисекреторную) функції.
Зовнішня (екскреторна) функція реалізується в екзокринної частини органу, що займає 98% його маси. Виробляється тут підшлунковий сік містить травні ферменти. Виділяючись у просвіт дванадцятипалої кишки, панкреатичний секрет бере участь у перетравленні їжі, розщеплюючи білки, жири і вуглеводи.
Як склад, так і кількість підшлункового соку повністю визначається характером з’їдених нами страв. Приміром, споживання хліба викликає максимальний викид секрету в кишечник, м’ясні продукти стимулюють помірну секрецію, а молоко – мінімальну. При голодуванні же об’єм і концентрація ферментів в панкреатичному соці мізерно малі.
Ендокринну частину органу представляють острівці Лангерганса – скупчення спеціалізованих клітин між часточками, розподілені по всьому тілу залози, але більше – в хвостовій частині. Тут виробляються біологічно активні сигнальні речовини, які виділяються безпосередньо в кров і доставляються до органів – мішеней. Гормони підшлункової залози мають виняткове значення у метаболізмі вуглеводів.
Основні гормони підшлункової залози
Головний гормон підшлункової залози називається інсуліном. Це поліпептид, що складається з 51 амінокислоти, за синтез якого відповідають бета-клітини панкреатичних острівців (insulae pancreaticae). У них за участю ферментів-протеаз гормон утворюється з свого попередника – проінсуліна, активність якого становить 5% від активності самого інсуліну.
Інсулін має молекулярну масу близько 6000 Так і складається з пари поліпептидних ланцюгів, сполучених дисульфідними містками. Фізіологічна норма інсуліну в крові людини коливається від 3 до 25 мкод/мл, у вагітних його рівень досягає 5-27 мкод/мл, а у дітей дорівнює 3-20 мкод/мл
Крім інсуліну, ендокринна частина підшлункової залози продукує:
- глюкагон;
- c -пептид;
- панкреатичний поліпептид;
- гастрин;
- амилин
Функції гормонів підшлункової залози в організмі
Роль інсуліну
Основне значення інсуліну полягає в зниженні рівня цукру крові за допомогою активації процесів утилізації (засвоєння )глюкози і поглинання її м’язами і жировими тканинами. Відбувається це наступним чином.
Розщеплені амилазой слини складні вуглеводи їжі вже в ротовій порожнині розпадаються на прості цукру – мальтозу і глюкозу, після чого остання легко надходить у кров. Там, за допомогою інсуліну, глюкоза перетворюється в глікоген – полісахарид, надлишки якого депонуються в печінці і м’язах. Таким чином, під впливом інсуліну відбувається поглинання цукру тканинами.
Механізм дії інсуліну реалізується відразу за декількома напрямками. По-перше, гормон гальмує вивільнення глюкози з клітин печінки і одночасно підвищує швидкість засвоєння цукру клітинами нашого тіла, сприяючи підвищенню проникності клітинних мембран. Паралельно з цим, інсулін призупиняє розпад глюкагону – гормону підшлункової залози, що володіє протилежним дією інсуліну.
Роль глюкагону
Цей поліпептид з одного ланцюга синтезується альфа-клітинами панкреатичних острівців Лангерганса і має молекулярну масу близько 3500 Так. Різновид глюкагону – энтероглюкагон, що виробляється слизовою оболонкою кишечника, трохи відрізняється від панкреатичного по своїй дії.
Глюкагон підвищує цукор крові за рахунок стимуляції її синтезу печінкою. Він також сприяє розщепленню ліпідів у жировій тканині. Таким чином, інсулін і глюкагон виконують протилежні функції, у підсумку приводячи до нормального вмісту глюкози в крові. Крім цих речовин, у підтриманні нормального рівня цукру беруть участь гормони гіпофіза, щитовидної, паращитовидної залоз та наднирників – адреналін, кортизол і соматостатин (гормон росту).
Панкреатичний поліпептид та його функції
С-пептид не можна назвати повноцінним гормоном підшлункової залози, так як він являє собою фрагмент молекули проінсуліна, який після відділення від неї вільно циркулює в кров’яному руслі, будучи своєрідним кількісним еквівалентом інсуліну. Це дозволяє використовувати його в діагностиці цукрового діабету та інших захворювань підшлункової залози і печінки.
Підвищення рівня С-пептиду реєструється при інсуліномах. Крім того, цей показник дозволяє коригувати лікування при цукровому діабеті, уточнюючи зміст інсуліну в організмі. Також визначення рівня С-пептиду допомагає оцінювати стан плода у жінок, які страждають на цукровий діабет.
Як працюють гормони підшлункової залози?
Вміст гормонів підшлункової залози і їх концентрація у плазмі крові залежать від надходження в організм глюкози з їжі, а також від швидкості її окислення і від змісту інших гормонів, які беруть участь у її метаболізмі. Тому при збільшенні кількості цукру в крові підшлункова залоза починає виділяти більше інсуліну, а при зменшенні цукру – менше.
Відомо, що інсулін починає вироблятися при порогової концентрації цукру крові 5,5 ммоль/л, а по досягненні глікемії 3,3 ммоль/л його продукція призупиняється. У разі підвищення вмісту глюкози в крові зростає секреція інсуліну, а при її зниженні – навпаки, відбувається виділення великої кількості глюкагону.